13 лютого 2024 року виповнюється 120 років від дня народження українського громадського та політичного діяча Данила Скоропадського (1904-1957). В читальній залі Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека відкрито книжково-журнальну виставку «За велич нації».
На виставці особливо притягає увагу лист Павла Скоропадського від 1-го квітня 1925 року до свого сина Данила Скоропадського. Текст цього листа вміщено в статті Павла Гай-Нижника «Гетьманич Данило Скоропадський…» (Київська старовина. – 2002. - № 4. – С. 114-117). Ось уривок з нього:
«… предки Твої з мого боку були простими козаками… нобілітацію роду свого вони дістали за службу при війську, за відвагу,…, за військовий хист ними виявлений. З материного боку Ти також маєш українську кров, бо родина Дурново… походила… з Чернігівської, староруської себто української шляхти, а бабка Твоя по матері з роду колишньої старшини козацької – Кочубеїв.
«… в жилах Твоїх тече українська кров. Але народився Ти на світ Божий в чужім краю, в чужім краю прожив Ти дитячий свій вік і хоч у сім’ї Твоїй ніколи не вмирала українська традиція, одначе ширше оточення, товариство й все життя навкруги були чужі, неукраїнські. Юнаком Ти приїхав на Україну за часів Гетьманщини й короткий час, всього кілька місяців перебував в українському оточенні і атмосфері українського державного життя, потім наспіли тяжкі події, край Твій знову корчився в судорогах революції і, як завжди при таких нещастях буває, дикі, антидержавні, негативні інстинкти випливали в народі на голо, брали верх, топлячи в бруді і крові те, що було доброго, будуючого, позитивного. Бачивши все те Ти міг набути відразу до свого народу, міг загубити любов і повагу до нього. Далі Ти ріс і зріс на еміграції, серед зовсім чужих людей… Тільки Твоя родина й невелике число близьких до нашої родини земляків будили в Твоїй душі добрі спогади про Твій край і свідомість Твоїх обов’язків перед Україною й перед українським народом. Тому Ти не стратив почуття своєї національности, тому Ти відчуваєш себе українцем.
Але цього ще замало. Мене турбує, чи життя на еміграції… не прив’яже всю, або більшу частину Твоєї уваги й сил до чужих нашій батьківщині інтересів і чи не залишишся Ти українцем тільки з назви…
Створення міцної й незалежної Держави вимагає об’єднаних зусиль і жертв багатьох людей і не одного покоління… Нашою спільною ідеєю є Гетьманська Україна і я є єдиним вождем українських державників і гетьманців. Моїм обов'язком є не тільки до кінця свого життя вести гетьманців до перемоги, але також приготовити собі переємника, достойного високої чести й великої відповідальности бути вождем нації. Тому я ставлю Тобі, мій сину і спадкоємче моїх прав і обов'язків, питання: чи готовий Ти мої права й обов'язки на себе прийняти й до кінця їх непохитно нести».
Данило Скоропадський всім єством сприйняв справу відродження Української Держави під проводом свого батька. Враженнями, що залишилися у його душі з тих буремних часів, Данило поділився у промові в день відзначення 35-річчя встановлення Гетьманської Держави на академії у Рочдейсі: «Мені було 14 років, коли в Києві я був свідком творення Української Державми, очоленої моїм світлої незабутньої пам'ятки Батьком, який приймав на авдієнції амбасадорів держав, заснував Українську Академію Наук, Українські Університети і ряд важливих культурних закладів. Тоді провадилася колоссальна праця розбудови солідних підвалин Української Державности…».
Данило Скоропадський закінчив Високу Технічну школу у Шарлоттенбурзі. Отримав диплом інженера. Працював інженером на електротехнічних фабриках Сіменса й Гальске, що були найбільшими виробництвами в Європі у своїй галузі.
В Німеччині Данило Скоропадський близько познайомився з теоретиком Гетьманського Руху В'ячеславом Липинським, істориком Дмитром Дорошенком та іншими українськими діячами – членами Ради Присяжних Українського Союзу Хліборобів Державників та з тими, що працювали в Українському Науковому інституті в Берліні, який було засновано заходами П. Скоропадського при Берлінському університеті. Саме вони готували Данила до його історичної ролі в українському національному житті.
Загадкова смерть Данила Скоропадського в 1957 році, який був провідником (по смерті батька) Союзу Гетьманців Державників й світового Гетьманського Руху, не дивує. Це плата за любов до України.
Текст підготувала Наталя Звольська, завідувач відділу науково-консультативної та методичної роботи ЛОНПБ
