22 липня 2024 року Україна буде вшановувати пам’ять Олександра Олеся (Олександра Івановича Кандибу) (1878-1944), українського письменника, поета, драматурга, представника символізму; батька поета та політичного діяча Олега Ольжича. В Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека (відділ зберігання літератури та обслуговування читачів (сектор Аб.)) відкрито книжкову виставку «Душа співає».
22 липня 1944 року відійшов у вічність перш за все люблячий батько, який дуже гарно ставився до своїх синів Олега та Олександра. Для сина Олега Олександр Олесь склав алфавіт віршами. Для нього «весь зоологічний сад вивчив, як своїх п'ять пальців», «кінчив дві природничі школи (Дергачівську хліборобську і Харківський ветеринарний інститут)», спостерігав життя звірів і їхні характери, оспівував у своїх дитячих віршах героїв, яких найбільше полюбляв син.
Для однорічного сина Олександра Олександр Олесь написав прекрасну поему «Водяничок».
Твори Олександра Олеся мають щастя читати всі українські діти.
У Відні письменник видав п’ять невеличких книжечок, куди ввійшли твори про дітей і для дітей: «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», «Вовченя», «Іменини». Всі вони прекрасно ілюстровані художниками Оленою Кульчицькою та Юрком Вовком.
В Україні окремими книгами вийшли поеми письменника «Грицеві курчата», «Мисливець Хрін та його пси».
Віршованими рядками драматичних творів Олександр Олесь переповів відомі казки: «Івасик Телесик», «Лісовий цар Ох», «Лисичка, Котик і Півник», «Солом’яний бичок», «Микита Кожум’яка». Письменник написав і свої казки: «Бабусина пригода», «Бабуся в гостях у ведмедя», «Ведмідь у гостях в Бабусі», «Напровесні».
Олександр Олесь відомий як перекладач. Він переклав твори Г. Гауфа, арабські казки, «Пісні про Гайавату», Г. Лонгфелло.
Письменник написав також багато творів для дорослих: одинадцять збірок віршів, більше двадцяти драм, чимало оповідань і фейлетонів, сатиричних творів.
Олександр Олесь працював ветеринарним лікарем у Києві. Співпрацював у редакції «Літературно-наукового вісника», видавництві «Лан».
В 1919 році виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині.
З 1920 року проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів.
З 1924 року жив у Празі. Був біля витоків Українського Вільного Університету.
Помер у Празі. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.
29 січня 2017 року прах Олеся і його дружини Віри Свадковської перепоховано на Лук’янівському кладовищі у Києві.
Письменник у 1904 році написав поезію «Іскра», яку варто згадати, вшановуючи пам’ять Олександра Олеся:
Вона б ще жевріти могла
Та більше жевріть не схотіла, –
Ураз всю міць свою взяла,
Всю ніч осяяла і – стліла…
Погасла іскронька мала,
Рожеве світло більш не ллється…
І шкода сяйва і тепла,
І ніч темнішою здається…
Дарма! Лишивсь від тебе слід…
Заб'є бенкет колись горою,
І на йому згадає світ
Про ніч, осяяну тобою!
Після смерті сина Олега Ольжича Олександр Олесь міг «жевріти», але «не схотів». В житті він «осяяв» собою «ніч», лишивши той слід, від якого «душа співає»:
Хочу я троянди, що цвіте в саду…
Скільки я для неї дивних слів знайду…
І волошкам синім в полі, серед трав,
Я казки чудесні і легенди склав.
Тільки ти, билинко, вечора смутніш,
На холодній скелі в самоті стоїш.
Але ти для мене сонце і тепло
І пісень з казками вічне джерело.
Текст підготувала Наталя Звольська, завідувач відділу науково-консультативної та методичної роботи ЛОНПБ
