09 листопада 2024 року виповнюється 230 років із дня смерті Григорія Савича Сковороди (1722-1794), українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога. У відділі зберігання літератури та обслуговування читачів (сектор Аб.) Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека відкрито книжкову виставку «І словом, і розумом, і життям своїм мудрець».
Серед книг, які є на виставці, можна побачити й книгу:
Сковорода Григорій. Пізнай в собі людину / Пер. М. Кашуба; Пер. поезії В. Войтович. – Львів: Світ, 1995. – 528 с.
В книзі міститься біографія Григорія Сковороди, написана найкращим його другом М. І. Ковальським (1794).
За М. І. Ковальським, Григорій Сковорода народився в селі Чорнухах Лубенської округи в 1722 році. Батьки його мали міщанський стан, походили з козацьких родів.
Батько віддав Григорія у Київське училище, яке тоді славилося науками. Він швидко перевершив своїх ровесників успіхами. Мав також хист до музики і напрочуд приємний голос.
Подорожував з генерал-майором Вишневським. Мав нагоду побувати в Угорщині (токайських садах), Відні, Офені, Пресбургу. Добре розмовляв латинською й німецькою мовами, достатньо розумів грецьку, що допомогло йому здобути знайомство й прихильність учених.
Приїхавши з подорожі, став, на запрошення єпископа, учителем поезії у Переяславі. Потім навчав сина знаменитого дворянина Степана Томари, де відчув приниження.
Проходив час. Сковорода почав відчувати смак у свободі від суєти й життєвих пристрастей в убогому, але безпечному стані, в самотності, але без дисгармонії з самим собою. Йшли роки… Прийшла старість…
Сковорода жив у свого друга в селі Хотетово (Росія) біля трьох тижнів, просив відпустити його в улюблену ним Україну, де він перед тим жив і бажав померти, що й збулося. Друг умовляв залишитися в нього, провести зиму й вік свій з часом закінчити у нього в домі. Та Сковорода сказав, що дух його велить йому їхати, і друг відправив його не гаючись.
Спочатку Григорій Сковорода приїхав у Курськ до тамтешнього архимандрита Амвросія, благочестивого мужа. Далі – в слободу Іванівку до поміщика Ковалевського. Поміщик, побачивши його крайню неміч, запропонував йому деякі обряди для підготовки до смерті.
Перед смертю Григорій Сковорода заповів поховати його на підвищеному місці біля гаю і току, і такий, зроблений ним собі напис, написати: «Світ ловив мене, та не спіймав».
М. І. Ковальський в біографії підкреслив, що є багато творів Григорія Сковороди, кращі з яких, написані власною рукою, привіз він своєму другові. Він подав перелік цих творів (- С. 43).
У Григорія Сковороди є також гарні афоризми. Серед них такі:
Ні про що не турбуватися, ні за що не переживати – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – це рух.
Довго сам учись, коли хочеш навчити інших.
О книги, найкращі порадники, найвірніші друзі!
В усіх науках і мистецтвах плодом є вірна практика.
Текст підготувала Наталія Звольська, завідувач відділу науково-консультативної та методичної роботи ЛОНПБ
