05 грудня 2024 року – День народження українського письменника Григора Михайловича Тютюнника (1931-1980). В Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека (відділ зберігання літератури та обслуговування читачів (сектор Аб.)) відкрито книжкову виставку «Доле моя, квітка непривітна…».
Олесь Гончар у передмові до книги Тютюнника Г.М. «Твори. Книга І: Оповідання» (- К., 1984. – 328 с.) підкреслив, що Григор Тютюнник увійшов у свідомість читача блискучим новелістом і повістярем. Серед його новел є справжні художні перлини. Гончар подав короткий життєпис Григора.
За цим життєписом, Григор Тютюнник народився в селі Шилівка на Полтавщині. Вчився в семирічній школі, закінчив Зіньківське ремісниче училище. Працював на заводі, в колгоспі, на будівництві та ін. Закінчив Харківський університет.
Григор Тютюнник написав «Автобіографію». З неї можна довідатися, що в 1933 році сім’я Тютюнників опухла з голоду. Григору в той час було півтора року. Він перестав ходити (вже вміючи це робити), сміятися і балакати. В 1937 році заарештували батька Григора Тютюнника і пустили по сибірських етапах. У 1957 році реабілітували посмертно. Григора Тютюнника взяв до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, вчили й виховували Григора, були його батьками.
На початку Другої світової війни Наталя Рябовецька народила дівчинку. Дядька забрали на фронт. У 1942 році почався голод. Григор їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину. Змушений був чкурнути до своєї матері на Полтавщину. Почав старцювати. Йшов два тижні через Слов'янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню. Слідом за ним, коли трохи полагодилося із залізницею, приїхала і бідна Наталя Рябовцева з грудною донечкою. Зажили вони в селі. Потім хату спалила бомба. Опинилися в чужих людей.
У 1946 році після закінчення п’ятого класу Григор пішов у Зіньківське РУ №7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Отримав атестат слюсаря п’ятого розряду. Потрапив до Охтирки, потім до Харкова, на завод ім. Малишева.
Повернувся у колгосп. За те, що не пропрацював три роки на заводі в Харкові, - його судили. Дали чотири місяці. Відбував кару в колонії у Полтавській області. Там любив читати книги в бібліотеці.
Знову повернувся в колгосп. Потім завербувався у Донбас. Будував Миронгрес (це під Дебальцевим). Навіть посилки матері слав: калоші, тканину на піджачок та ін.
В листопаді 1951-го пішов в армію. У Владивосток. Був чотири роки радистом. Взявся за самоосвіту.
А далі – щасливі п’ять років навчання в Харківському університеті на філологічному факультеті.
В 1961 році написав першу новелу "В сумерки» російською мовою. Одружився.
Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив йому цей блискучий твір. Негайно переклав свої "Сумерки" на рідну мову. Ця щаслива подія сталася в його житті на шахті № 10 під Комунарськом Луганської області, де він викладав у вечірній школі російську мову та літературу, а жінка українську мову та літературу. Там сталася ще одна щаслива подія — жінка народила сина Михайла.
Поїхав до Києва, де жив завдяки зусиллям багатьох людей і в першу чергу Анатолія Андрійовича Дімарова. В Києві була написана "Зав'язь".
1980 рік став для Григора Тютюнника трагічним. В ніч з 5 на 6 березня він, ніби, покінчив життя самогубством. Перед тим видавництво «Веселка» мало корпоратив: святкувало Міжнародний жіночий день у столичному ресторані «Прага». Григір щойно став лауреатом престижної на той час премії імені Лесі Українки. Він був у ресторані «Прага». Все було добре. На ранок Україною поповзла страшна новина: Григор прийшов додому і опівночі повісився у ванній кімнаті. Лишив записку: «Досить мене мучити – помучте когось іншого. Все, що я написав, спаліть, а мене забудьте».
Літературний критик Лариса Мороз переконана – у випадку з Тютюнником маємо не самогубство, а вбивство. То справа рук усесильного тоді КДБ. Вони не довели його, як дехто вважає, до самогубства, а підло і цинічно вбили. А сім’ю залякали. Бо що могла вдіяти слабка жінка з двома малими дітьми на руках? Це роки коли КДБ активізувало каральну машину в «українському питанні». За рік до того «повісився» Володимир Івасюк. Всі ці зашморги затягували кадебісти. Так, не без підстав, вважає Лариса Мороз.
Текст підготувала Наталія Звольська, завідувач відділу науково-консультативної та методичної роботи ЛОНПБ
