У Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека 22 травня відбувся культурно-мистецький захід – зустріч з відомою майстринею та дослідницею традиційних вишиванок АННОЮ РОГАТИНСЬКОЮ, викладача з традиційної української вишивки в »Майстерня Магди Дзвін, що є творчим дослідницьким простором у сферах різних наук та мистецтв.
Ця зустріч організована на відзначення Всесвітнього дня вишиванок, яке уже традиційно відбувається у третій четвер травня. Цьогоріч це було 16 травня.
Вишиванка в українців сьогодні є не лише одягом, а насамперед є символом національної ідентичності. Зважаючи на складні реалії воєнного сьогодення, українська вишиванка є культурною зброєю, демонструє світові давню та велику народну мистецьку спадщину. Тому пошанування цієї спадщини, яке виявляється у забезпеченні розвитку культури вишивання за прадавніми техніками, є важливим чинником у збереженні та примноженні української самобутності та національної гідності.
Майстриня принесла на зустріч вісімнадцять вишиванок та зазначила, що це лише невелика частина із колекції «Майстерні Магди Дзвін», яка налічує понад 300 сорочок-вишиванок.
Учасники зустрічі, серед яких бібліотекарі та студенти техніко-економічного фахового коледжу національного університету «Львівська політехніка», мали унікальну можливість почути розповіді про традиційні українські сорочки-вишиванки з уст жінки, яка понад десятиліття не лише досліджує традиційні вишиванки, а сама вишиває різними техніками і навчає цього інших, тим самим примножуючи дослідницькі здобутки та розвиваючи традиційне народне мистецтво вишивання.
Чимало почутого із розповідей майстрині та дослідниці маловідоме широкому загалу. Так, пані Анна розповіла, що у колекції, зібраній у «Майстерні Магди Дзвін», є сорочки, в яких рукави вишиті на одному полотні, а інші елементи сорочки зшиті з іншого полотна. Це нормальне явище, і можливо свідчить про те, що колись хтось вишив тільки рукави, хтось інший міг їх купити і вшити сорочку.
По-особливому були вшиті буковинські сорочки. Бо часто вони зі спини були зшиті з кусочків. Коли їх одягали разом з плахтами, підперезувались крайкою, то цього не було помітно.
Традиційні українські вишиванки часто мали вишивки «білим по білому», тобто вишивались білими нитками по білому полотну. Пані Анна зазначила, що таке вишивання було характерне майже для кожного регіону України: Гуцульщини, Полтавщини, Буковини та інших.
Також сорочки дуже часто вишивались по-різному, навіть в межах одного села. На одній і тій же сорочці могли бути застосовані різні техніки вишивання.
Полтавські сорочки, як правило, шили довгими. Називались вони додільними, тобто до долу. Низ такої сорочки - поділ, також був вишитим, бо коли на сорочку одягали спідницю або плахту, його мало бути видно.
Традиційні українські сорочки 19 століття називають трьохпілковими. Вони зшиті з трьох відрізів полотна, бо у ті часи полотно було досить вузьким. Майже завжди ці полотна зшиті у сорочку несиметрично, проте вигляд такої сорочки цим не псувався.
Інколи на пошиття сорочки витрачалось значно більше часу, аніж на саме вишивання. Це тому, що сорочки зшивали вручну, красиво оздоблювали шви і це потребувало великої затрати часу на таку кропітку і майстерну працю.
Зустріч, насичена цікавою інформацією, пройшла у теплій, привітній атмосфері, учасники поспілкувались з майстринею, отримали відповіді на питання, з якими звертались до неї. Безперечно, що зустріч викликала неабиякий інтерес у присутніх, засвідчила значимість її як елементу національно-патріотичного виховання, пошанування культури, мистецтва та традицій українського народу.
З вітальним словом зверталась до учасників заходу керівник бібліотеки, т.в.о. директора Оксана Кумецька. Організатор заходу – заступник директора бібліотеки Ярослава Сокольська.
