26 грудня, на засіданні мовного Клубу, говорили про традиції святкування українського Різдва.
У другий день Різдвяних свят у Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека відбулося особливе, відкрите засідання мовного клубу «Мову вчи - не мовчи», яке уже традиційно провів український фольклорист, доктор філологічних наук, професор кафедри фольклористики ЛНУ ім. Івана Франка п. Ярослав ГАРАСИМ.
Тема цікава та актуальна – мова колядок та щедрівок, прадавні різдвяні традиції, тож охочих послухати та поспілкуватися, поставити професору запитання, виявилося чимало.
Відкрила засідання директор закладу п. Оксана Кумецька, яка привітала учасників зібрання та нагадала присутнім, що історія мовного клубу розпочалася на першому році повномасштабної війни, у вересні 2022. Ініціаторкою та автором ідеї була депутат Львівської обласної ради п. Звенислава Мамчур – Калинець, а професор Ярослав Гарасим підтримав та втілив в життя цей задум. Відтак мовний клуб у бібліотеці працює ось уже два роки, і його засідання мають на меті популяризацію рідної мови, української культури, прадавніх традицій українців.
Дуже цікавою для присутніх була розповідь про колядки. Мета колядок, наголосив професор, - возвеличити того, хто в хаті, насамперед господаря та господиню. В українській фольклористиці, втім, трапляються колядки дуже несподіваного змісту. Наприклад, колядки бджолам – такі співають на Поліссі. Або є ще так звана «мерла коляда» – для тих, хто цього року пережив втрату.
Професора запитали, чи можна станом на сьогодні ще відшукати маловідомі колядки та щедрівки, а чи все уже вивчено, описано, знайдено? «Знайти щось абсолютно нове - нереально. Але знайти, наприклад, колядки, які були записані ще 200 років тому, але у нинішньому виконанні – можливо». Пан Ярослав поділився спогадами про свою першу пошукову експедицію на Полісся у 1994 році. Коли їхав, каже, був скептично налаштований, що вдасться ще щось цікаве розшукати. Але тоді пощастило записати колядку ще дохристиянського походження. Софія Яковенко (прізвище виконавиці професор пам’ятає досі і, каже, не забуде ніколи) поралася на городі, коли сусідка покликала її заспівати коляду. Жіночка повитирала руки і почала колядувати… Співала унікальні речі.
На Західній Україні, каже п. Ярослав, нині ще можна відшукати цікаві повстанські пісні, на великій Україні - пісні про Голодомор.
Учасники зібрання запитали також, як ставиться до сучасних воєнних вкраплень в давні колядки. Як от «неси бабо кулемет – я зіб’ю тобі шахед».
«Є така річ, як фольклорні новотвори, – вони були у всі часи. Дуже прихильно до того ставлюся. Головне, щоб це було природно, дотепно, талановито, відповідало фольклорному духу. Приклад новотвору свого часу : повстанські колядки - «Сумний святий вечір в 46 році…»».
На прохання присутніх п. Ярослав розповів, чи потрібно спалювати дідуха після Різдвяних свят. Отже спалювати потрібно, якщо це ритуальний дідух, а не декоративний. Тобто якщо це справді останній сніп, який вижали, і до якого, за повір’ям, оселився дух поля. З тим «духом поля» в давнину дідух заносили до хати. Виявляється, була різниця між «дідухом» та «дідом». Дід – це сніп з зерном, дідух – це вже обмолочений сніп. У давнину «діда» треба було обмолотити і спалити. Частину зерна лишали, щоби ним почати посівну, а частину сипали курям, щоб велося в господарстві. Дідухи також були різні. На Бойківщині, наприклад, використовували не житній, а вівсяний сніп.
На засіданні пан Ярослав побажав присутнім, щоб у їхніх родинах завжди панували мир, здоров’я, любов. І щоби де б не перебували їхні рідні – між ними не втрачався зв'язок. Адже родина – надважлива річ, яка стоїть у центрі відзначення українського Різдва. Традиційно пан Ярослав приніс зі собою подарунок – цього разу це книги про етнічну культуру гуцулів та бойків…
Прес-служба КЗ ЛОР ЛОНПБ
