Екскурсія приміщенням Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки

Екскурсія приміщенням Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки

Підходимо до приміщення Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки, яка на сьогоднішній день виконує функцію освітнього, культурного, інформаційного центру, розвиває духовний світ людей. У її фондах нараховується понад 435 тисяч одиниць бібліотечних документів. Тут у 2022 році відкрито Музей-архів Володимира Ольхом’яка. Працівники бібліотеки беруть участь у різних проєктах.

Педагогічна бібліотека в даній будівлі (вул. Зелена, 24) з 1947 року. До того часу вона знаходилася на вул. Кубалі, 4 (теперішній вул. Володимира Шухевича). Її засновано у 1925 році з ініціативи тодішньої Кураторії Львівської Шкільної Округи. Першого лютого 1926 року була відкрита для публічного користування і називалася «Panstwowa Biblioteka Pedagogischna we Lwowе».

Будинок-палац на вул. Зеленій, біля якого ми зараз знаходимося, має свою архітектуру та історію.

Почнемо з архітектури. Цей палац – пам’ятка поч. ХІХ ст. Він двоповерховий, цегляний, тинькований, прямокутний у плані. У центрі головного фасаду розташована вхідна брама, над якою влаштований балкон на фігурних кронштейнах. Центральна частина завершена трикутним фронтоном, який спирається на чотири консолі, оздоблені рослинним орнаментом. Під вікнами другого поверху містяться рельєфні вставки з ліпниною міфологічної тематики: дві із зображенням полювання Артеміди, дві із путті з гірляндами квітів. Попри перебудови, будівля зберегла риси підміського дворику, зведеного у стилі класицизму.

Заходимо у приміщення. Піднімаємося на другий поверх автентичними сходами початку ХХ ст. Ця сходова клітка кругла у плані. Вона знаходиться на головній осі будинку. Вгорі бачимо світловий ліхтар.

З лівого боку – велике фото (банер), з якого на нас дивляться Леон та Ядвіга Шептицькі. Тут вони проживали в1923-1939 роках.

Заходимо у відділ бібліографії. Тут знаходиться систематична педагогічна картотека, яка створена у 50-х роках ХХ ст. з метою інформаційного забезпечення потреб педагогів.

Колись тут була одна з парадних кімнат. До сьогодні збереглися колони іонічного ордеру, двері з супрапортами, стеля, оздоблена ліпниною, стіни, що угорі завершуються фасетами.

Заходимо в читальну залу. Вона була бенкетною. Тут теж бачимо колони іонічного ордеру, ліпнину, фасети.

Переходимо до історії даної будівлі. Цей палац єдиний на вул. Зеленій, що зберігся з ХІХ ст. У ньому в різний час проживало п’ять шляхетних родин: Замойські, Дідушицькі, Волянські, Леваковські, Шептицькі.

Будинок побудований для графа Адама Саріуша Замойського. У палаці відбувалися збори масонської ложі, до якої належав і сам власник. Про це ідеться в «Енциклопедії Львова» за редакцією Андрія Козицького (Т. 2. – Львів, 2008. – С. 391).

З сайту «Замки та храми України» відомо, що Адам Замойський (1793-1865) приблизно в 1838 році купив Лопатин, оселився і прожив там до смерті. Мав шість доньок, жодній з яких не передав цей маєток.

Про трьох наступних власників палацу на вул. Зеленій практично нічого не відомо.

Останньою шляхетною родиною, яка тут мешкала, були Леон, Ядвіга Шептицькі та їхні діти. А частим гостем - блаженний Католицької Церкви, Праведник народів світу о. Климентій Шептицький. Приходив сюди, за спогадами племінника Леона Шептицького Яна Казимира, й Митрополит Андрей Шептицький.

Сюди приїжджав у 1923 році Апостольський візитатор (перший ватиканський дипломат в Україні) Джованні Дженоккі.

Інформація про Леона та Ядвігу Шептицьких в даній екскурсії базується на листах і спогадах.

Листи належать о. Климентію Шептицькому. Вони взяті з книги Юстина Бойка та Івана Матковського, що називається «Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького та родини» (- Львів, 2018. – 224 с.).

Спогади дітей Леона та Ядвіги Шептицьких - Яна Сильвестра, Ванди, Єлизавети і племінника Яна Казимира Шептицького – з книги Івана Матковського «Казимир граф Шептицький – отець Климентій: польський аристократ, український ієромонах, екзарх Росії та Сибіру, архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви» (- Львів, 2019. – 664 с.).

Використано спогади Єлизавети Шептицької, вміщені в книзі «Мойсей українського Духа» науково-популярного видання «Артклас», автором-упорядником якої є Ольга Михайлюк (- Львів, 2015. – С. 44-47).

Вище названі книги були подаровані авторами Львівській обласній науково-педагогічній бібліотеці в рамках проєкту Олени Білоус «Молитва до Митрополита. Софія» у 2019 році.

За словами Єлизавети Шептицької (наймолодшої дочки Леона та Ядвіги Шептицьких), Леон закінчив гімназію в Кракові. Вивчав хімію в Берліні.

Упродовж всього життя підтримував близькі стосунки з братами, особливо з Романом та Казимиром.

Займався громадською діяльністю. Належав до гминної ради у Брухналі та повітової ради в Яворові, а також до шкільної ради. Опікувався школами у Прилбичах та Брухналі, а також дитячими сиротинцями.

Любив землю. Намагався вести господарство сучасними методами і прислухався до порад спеціалістів.

Практикував зі своїми дітьми післяобіднє читання вголос.

За спогадами Ванди Шептицької, батько навчав їх латини. Мама (Ядвіга) – англійську, французьку, релігію та історію. Уроки з батьками були дуже милі, рівень домашньої школи – високий. Науку практикували всерйоз.

Підходимо до фото, яке називається «Митрополит Андрей з родиною святкує срібне весілля брата Леона і Ядвіги Шептицьких. Прилбичі, 15 жовтня 1927 р.». На ньому ми бачимо на передньому плані Леона та Ядвігу Шептицьких, а також їхніх дітей: Софію, Яна Леона Сильвестра, Ванду, Андрія, Анну Марію, Христину та Єлизавету.

Софія (сестра Йосафата). Перед вступом у монастир Сестер Францисканок Місіонерок Марії вивчала французьку мову на романістиці в Університеті у Львові. Навчалася в Сорбонському університеті. Хворіла на туберкульоз кісток. Лежала декілька років і померла.

Ян Леон Сильвестр (1905-1980). Перехворів тифом на Зеленій. Самостійно замешкав у Дев’ятниках з 1931 року. В 1934 р. одружився з Софією (Софія Марія Ольга маркграфиня Вельопольська на Мерові і Гонзага герба Староконь). 22 вересня 1939 р. його арештували радянські спецслужби. Спочатку привезли до в'язниці у Львові, а звідси відправили до Києва й Харкова. Був засуджений до 5-ти років каторжних робіт і висланий у концтабір на Далекий Схід. Врятувався через амністію, надану за бажання стати добровольцем армії генерала Владислава Андерса. Пройшов довгий шлях бойової слави. Згадував, як у салоні на Зеленій, сидячи у глибокому «клубному фотелі», о. Климентій розповідав членам їхньої сім'ї про свою поїздку до Риму для складання гомагіюму (пошани) новому папі Пію ХІІ.

Ванда. Згадує, що до Львова сім'я приїхала досить пізно. Вона тут ходила до останнього класу (3-го класу гімназії). Пройшла курс садівників. У них був великий сад, в якому часом вона допомагала. Ця робота її дуже цікавила і подобалася. Цікавив обробіток овочів, квітів, плодових дерев. Роботою в саду і на городі вона заповнювала свій вільний час. Вступила до сестер Францисканок Місіонерок Марії у Лабунях. Вивчала у Сорбоні математику, фізику, хімію. Другою батьківщиною для неї стала Сирія.

Андрій Станіслав (1912-1940). Семінарист духовної семінарії у Львові. На початку Другої світової війни не був мобілізований до польського війська, а добровільно вступив у санітарний загін капітана Мишковського (так порадив йому стрик генерал Станіслав). Андрій потрапив у радянський полон і був закатований у Катині.

Анна Марія (  -2009). Разом з сестрою Єлизаветою залишила спогади про те, як у вересні 1939 р. більшовики розстріляли Леона та Ядвігу Шептицьких у Прилбичах. У Прилбичі Червона армія увійшла 26 вересня 1939 року. Цього ж дня маєток Леона Шептицького було оточено, а всіх його мешканців зачинено в різних кімнатах. Окрім господарів, у будинку перебували Ольга Фридрихова (1873-1952) та римо-католицький священик Маріуш Скібневський (1881-1939), професор Папського східного інституту в Римі. Наступного дня, 27 вересня, зранку відбувся допит Леона та Ядвіги. Після цього їх вивели в кінець городу і вже біля викопаної могили вбили пострілами в голову. Так само знищено о. Скібневського. На той час о. Климентій таємно був призначений екзархом Росії та Сибіру. Припускають, що енкаведисти перепутали о. Скібневського з о. Климентієм. Після вбивства Леона та Ядвіги Шептицьких о. Климентій опікувався їхніми дочками Анною Марією та Єлизаветою, а також невісткою Софією (дружиною Яна Сильвестра) і її дітьми (Павлом, Марією, Андрієм). Їх вдалося переправити до брата Станіслава Шептицького у Корчину з допомогою німецької репатріяційної комісії, що працювала в Галичині на основі угод між Німеччиною та СРСР. Німці забрали у Шептицьких львівський будинок. Тут знаходився штаб італійського гарнізону. Після довгої бюрократичної процедури о. Климентію вдалося повернути дім у власність родини Шептицьких і домогтися від німецької армії компенсації за розквартирування мешканців. Отримані гроші він щомісяця надсилав до Корчини і в такий спосіб фінансово допомагав дочкам брата Леона та дружині Яна Сильвестра.

Христина (  -2015). Одружилася в 1939 році з Франциском. Поїхали у весільну подорож до Англії. Там їх застала війна. Франциск, військовий, першим літаком прилетів до Польщі, щоб зголоситися до війська. Однак був ув'язнений і лишився у в'язниці до кінця війни. Христина всю війну провела у Франції. Народила першу дитину. Після війни вони з чоловіком та дитиною виїхали до Канади.

Єлизавета (1923-2018). Вийшла заміж за Андрія Ваймана.

В приміщенні бібліотеки є ряд фотографій, які стосуються родини Шептицьких. Вони були подаровані бібліотеці у 2019 році під час проєкту Олени Білоус "Молитва до Митрополита. Софія". Серед них – знімок за 4 серпня 1939 р. в Прилбичах, на якому брати Шептицькі востаннє зібралися з нагоди 73-ї річниці уродин Олександра Шептицького. Леон Шептицький якраз завершив опрацювання четвертого тому листів Софії Шептицької, три з яких опрацював о. Климентій перед вступом у монастир. Ця зустріч братів назавжди залишилася на спільному фото. В реальному житті  вони разом більше не зустрілись. Леона вбили енкаведисти 27 вересня 1939 р. Олександра довело до смерті гестапо в 1940 р. Митрополит Андрей помер 1 листопада 1944 р. Станіслав – 1950 р. в Корчині (Польща). Отець Климентій – 1 травня 1951 р. у владімірській в'язниці в Росії.

На наступній фотографії – Ядвіга Шептицька разом з сином Андрієм в дворі біля палацу на Зеленій.

Є також знімок за 1933 р., де бачимо Леона і Ядвігу Шептицьких поруч з племінником Яном Казимиром, матір’ю Ядвіги Марією та друзями. Цю фотографію вони зробили в бенкетній залі даного палацу (вул. Зелена).

У 2022 році в приміщенні Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки відкрито Музей-архів Володимира Ольхом’яка (1929-2018) з ініціативи Департаменту освіти і науки Львівської ОВА та за фінансової підтримки мецената Зіновія Козицького.

До того, архівом опікувалася Галина Корнєєва, директор Музею «Русалки Дністрової».

Володимир Ольхом’як – відомий львівський фотохудожник. Він народився 25 листопада 1929 року в с. Добужок Томашівського повіту Люблинського воєводства в Польщі. Тут закінчив 4 класи польської школи.

В 1939 році з родиною (батьком Федором Миколайовичем, матір'ю Євгенією Михайлівною та сестрою Вірою) переселились до України в м. Кіровоград, у якому проживали до 1945 року.

У 1945 р. родина переїхала до Львова.

У 1945-1949 рр. Володимир Федорович навчався в Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва на факультеті живопису.  

Працював фотографом в Львівському історичному музеї (1950-1967), Львівській спеціальній наукововій реставраційно-виробничій майстерні архітектурних пам'ятників України (1967-1972), Львівській картинній галереї (1967-1977), Львівському обласному управлінні в справах будівництва та архітектури при облвиконкомі (з 1972 р.; інженер). Його фотороботи увійшли до музейних путівників.

Фотохудожник уклав безцінний фонд, який містить унікальні фото історичних, архітектурних об'єктів (наприклад, «Хмари над Олеським замком»), персоналій (наприклад, скульптор Еммануїл Мисько, художниця Ярослава Музика та ін); родини (бабуся Анастасія з чоловіком Степаном, батько Федір Миколайович, мати Євгенія), подій з політичного і культурного життя та просто мистецьких фотографій найвищої якості.

Володимир Ольхом'як фотографував найчастіше архітектуру. Зокрема, на його світлинах зафіксовані 240 церков на Львівщині, які згоріли впродовж 1952-2018 рр. Загалом архів робіт налічує більше 50000 негативів фотографій.

Макети багатьох церков за фотографіями Ольхом'яка виготовив художник Михайло Яськович, який працює у Львівському Музеї етнографії та художнього промислу.

За своє життя фотохудожник зібрав унікальну бібліотеку з історії мистецтва. Її тут можна побачити.

В Музеї ми бачимо фотоплівки, негативи, паспорти об'єктів; фотолабораторію; фотоапарат; речі, якими користувався Ольхом'як; фотоальбом за 1949-1950 роки; конспекти фотохудожника; скрипку, на якій грав, тексти пісень та ноти.

Фотохудожник мав хист до малювання. В Музеї представлений портрет сестри Віри та її чоловіка, який намалював сам Володимир Федорович.

Частину матеріалів Володимира Федоровича оцифрував Голова Українського фотографічного товариства Роман Метельський, який стверджує, що архіви данного фотохудожника – «це щось надзвичайне. Працювати з ними і оцифровувати їх – неймовірно цікаво».

Нещодавно, напередодні Міжнародного дня захисту дітей, у бібліотеці оформлено інформаційний бібліотечний "Простір натхнення" в рамках реалізації бібліотечного проєкту "Читай! Розвивайся! Твори". Реагуючи на виклики суспільства, цей простір оформлено для спілкування, відпочинку з книгою, проведення дозвілля з дітьми, які переселилися тимчасово до Львова у зв'язку з війною, та школярів-львів'ян. Залучено позабюджетні кошти (доброчинні пожертви громадян США) з ініціативи заступниці директора бібліотеки Ярослави Сокольської.

На сьогоднішній день  в бібліотеці діє два проєкти для дітей, тимчасово переселених до Львова з Київської, Луганської, Донецької, Сумської та ін. областей: "Діти країни: розваги для відваги" (організатор, куратор - заступник директора Оксана Кумецька) та "Читай! Розвивайся! Твори!" (контактна особа - заступник директора Ярослава Сокольська). Починає роботу ще один проєкт "Інноваційна бібліотека", за який відповідає заступник директора Оксана Кумецька.

Пов'язані статті

Календар подій

Індексування за УДК

Індексування за УДК

Книга Вголос

Як нас знайти