- Боже ж мій, - чим же я буду дітей годувати?! Плакала вдова в селі Курилівці, Хмельницького району на Вінничині.
- Пусть дохнуть вмєстє с табой! – відповів замісник начальника політвідділу Уладівської МТС – молодий москаль з «горада Леніна»…
Це слова з статті «Голод» українського етнографа, біолога, письменника в еміграції Олекси Воропая журналу української молоді «Авангард» за 1972 рік (Ч. 2 (112). – С. 101.
На думку О. Воропая, голод в Україні організував ворог-окупант, червона Москва. Навіщо? Щоб цією нечуваною за своєю жорстокістю карою скорити непокірну Україну.
З 1929-го року почалася «суспільна колективізація на базі ліквідації куркуля, як класу». Селяни сприйняли колективізацію, як новітню форму рабства. Відверто протестували.
В 1930-1931 рр. в окупованій більшовиками Україні виникли селянські повстання. Перебіг подій був таким:
Червень 1931-го року. Повстання селян у селі Михайлівці, Дунаєцького району на Кам’янець-Подільщині. Під командуванням Дьоміна село спалено артилерійським вогнем. «Сталінськими героями» вивезено з села понад три сотні чоловіків і п'ятдесят жінок, які більше до села не повернулися.
1930 рік. Повстання в селі Рудківці на Поділлі. Енкеведисти увірвалися в село, відібрали 28 осіб найактивніших селян. Двоє з них – Гайдученка Івана і Прохницького Остапа розстріляли на місці, без суду. Інших вивезли і доля їх не відома.
1929-1930 рр. Повстання на Білоцерківщині під керівництвом отамана Шпака, який наводив жах на комуністів-москалів.
Повстання на Київщині, яке очолив петлюрівець Врублєвський. Більшість членів його групи були колишніми червоними партизанами, які роздивилися – за що вони колись боролися.
Відомі в той час масові повстання на Кубані, Дону.
Москва розуміла, що це початок українсько-російської війни, так, як це було в 1918-1921 рр.
Відвертої боротьби комуністи боялися, бо широкі маси населення були проти них. Тому червона Москва обирає голод. 35-мільйонний народ підрадянської України морять голодом.
Готуючи злочин, Москва спирається, на думку О. Воропая, на комуністів-москалів, кримінальних злочинців та морально-негідний елемент.
В 1932-му році, після збору врожаю, Україні накинуто непосильні плани хлібозаготівлі та ін. сільськогосподарських продуктів. Зруйнована колективізацією Україна не може виконати ці плани.
Тому, під натиском Москви, Рада Народних Комісарів УССР від 6 грудня 1932 року виносить постанову:
«… 1) Негайно стримати довіз до тих місцевостей (місцевостей України, що не виконали плану)… Державні і кооперативні крамниці замкнути, а крам вивезти;
2) заборонити торгівлю продуктами першої потреби, що досі провадили колгоспи і одноосібні господарства;
…
4) переглянути особовий склад адміністрації і господарчих організацій і усунути з них ворожі елементи; …
Під особливу опалу потрапили Харківська, Дніпропетровська, Одеська області.
В Україну приїхали П. П. Постишев (на посаду секретаря ХЦК КП (б) У), Хатаєвич (на посаду секретаря обкому Дніпропетровської обл.), Вегер (на посаду секретаря обкому Одеської обл.), Балицкий (на посаду начальника НКВД), «десятитисячники» (10 тис. «досвідчених та перевірених» комуністів з Москви і Ленінград), понад 600 політвідділів МТС і радгоспів з Москви та Ленінграду (кожен політвідділ складався з 5 чол.).
Вони згуртували навколо себе місцевих комсомольців і активістів.
Зграї цих хижих людей ходили від хати до хати по Україні, шукаючи хліба. Вони пробивали залізними щупами підлогу, штурхали стіни, скопували подвір’я, город, сад, їздили по полях та левадах. Все, що знаходили – забирали: зерно, борошно, крупи… Почалося те страхіття, яке О. Воропай назвав «сатанинським шалом».
Схилімо чоло "перед могилами мільйонів мучеників, що були замордовані комуністичною Москвою голодною смертю в 1933-му році".
Підготувала Наталя Звольська
