Уривки з листів В’ячеслава Чорновола до сестри Валентини, дружини Атени Пашко, батьків
Про Михайлину Коцюбинську:
«Дуже шкодую, що не можу відповісти тим гарним людям, що до мене обізвалися. Особливо Михайлині, яку глибоко шаную. Вона належить до нечисленних «людей для душі», з якими будь-які стосунки, навіть звичайна розмова, залишають почуття тихої радості…
Скажи, що я страшенно радий її дружбі з Атеною. Якщо вони так собі одна одну сподобали (бо розхвалюють у листах), то я можу дерти носа також. Значить, умію в людях розбиратися (хоч і після гірких помилок) і знаходити кращих з-поміж кращих (от!)» [7 – 17.10.1973; Озерний].
Вірші, надіслані Атені Пашко:
24.12.1974 – 1.01.1975 [Львів]
Яка важка моя обручка –
О, скільки золота пішло!
І злота ласка, й злоте зло –
Яка важка моя обручка!
Чом золото тоді співуче,
Як вправлене у чорне тло?
Така важка моя обручка –
О, скільки золота пішло!..
(«Яка важка моя обручка»– вірш Ігоря Калинця)
«Ще надибав у пресі такий віршик:
Розгортаю життя,
як сувій полотна:
ось мережка гріхів
і низинка падінь,
верховинка жадань,
яворівка притаєних прагнень…
Далі чорні хрестики
моїх терпінь
і червона стебнівка
палкого кохання,
ось гладинка
жіночої ласки,
перетикання пестощів
з ніжністю.
Ці нитки, ці голки,
незаручені пальці
в наперстках.
Все життя у шитті
І шиття, як життя.
Необвінчане моє життя,
Мов сувій полотна».
(«Розгортаю життя…» - вірш Ірини Сеник)
Про Ірину Волицьку:
«Єдина радісна новина – це Ірин [Волицької] успіх на екзаменах. А чи не писав я колись, що її знання не для Горлівок і Хацапетівок (від яких її вберегли), а для Парижа? Але Ленінград теж місто пристойне, то ж з Парижем можна почекати» [6.08.1975; Барашево].
Фото. Зліва направо: Атена Пашко, Михайлина Коцюбинська, Тетяна Коцюбинська, у центрі (сидить) Ірина Волицька. Київ. 1973 р.
(Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. - Т. 4. - Кн. 1. Листи / Упоряд. М. Коцюбинська, В. Чорновіл. Передм. М. Коцюбинська. - К., 2005. - 990 с.: іл.)
Підготувала Наталя Звольська
