Як навчались на Русі?
Featured

Як навчались на Русі?

Прецікаву живописну картинку залишив нам літопис. Там йдеться, що року 6496-го від створення Світу, або 988-го від Різдва Христового, повелінням Великого князя Володимира у стольному місті Києві відкривається училище. Сам Володимир не умів читати, але розумів, що тільки через школи можна зміцнити державу і нову віру. Володимир  дав наказ  "збирати у кращих людей дітей і віддавати їх на навчання книжне".

            Нові часи вимагали грамотних людей і для переписування книг, і для державної служби. Церкві також необхідні були грамотні священики, які знали грецьку і латинь, а також мову, зрозумілу простому народові. Такою мовою була церковно-слов"янська.

            Віддаючи своїх чад на науку, київські матері плакали за дітьми як за мертвими. Аби виконати волю князя, хлопчиків доводилось буквально виривати з  материнських обіймів. Згорьовані жінки звертались за допомогою до поганського бога Перуна та інших язичницьких ідолів. Але старі боги відбувались мовчанкою. Вони виявились безсильними.

 

            Вважається, що ще до прийняття християнства на Русі вміли читати і писати. Про це свідчать тексти договорів великих київських князів з Візантією. А також збереглися написи на посудинах середини Х віку, настінні написи - графіті. Чимало про писемність наших пращурів знаходимо у  спогадах тодішніх мандрівників і письменників, особливо від мусульманського світу. Існують історичні дані, що у слов"ян уже з ІУ віку була своя писемність. Так болгарський письменник початку Х століття Чорноризець Храбр у своїй праці "Сказання про письмена"  зазначав, що слов"яни-язичники писали й ворожили за допомогою рисок і зарубок ("черт і рєз"). То було примітивне піктографічне (малюнкове) письмо.  Створювати великі за обсягом тексти за допомогою такого письма було неможливо. Але на Русі існував ще один, можливо - допоміжний, а можливо і головний чинник - потужний пласт усної народної творчості.

            Пізніше наші предки отримали дві азбуки - глаголицю й кирилицю.  Глаголицю запровадили болгарські просвітителі ченці Кирило і Мефодій. Проте літери глаголицької азбуки мали складне написання. Кирилиця виявилась простішою. Нею ми користуємось й посьогодні. А виникла кирилиця на базі грецького уставу УІ-УІІ ст., доповненого слов"янськими буквами. З Х століття кирилиця поширилась по Русі.

            А пам"ятного 988 року вдалось зібрати 300 дітей. Були то здебільшого представники феодальної знаті. За півстоліття училище, відкрите Володимиром, підготувало понад тисячу освічених вихованців. Вони успішно, як  зазначено у літописі, "постігали ученіє книжне".

            Першими вчителями були священики. Спеціально з греків запросили фахівців, які навчали русичів грецької мови. Незабаром виросли свої кадри - вчителі-русичі. Вони поступово утворювали свою власну "касту", віддаляючись від священиків та монахів. Так появились "вчительські люди". Вони користувались такою ж повагою як і духовенство. У розпоряджені перших вчителів були богослужбові книги, Священне Письмо, житія святих, а також перші твори вітчизняних авторів.

            Школа ставила собі за мету виростити освічених людей, майбутніх державних діячів, здатних  підтримувати спілкуваня на міжнародному рівні. Звісно, також потрібні були кадри для церков, переписувачі книг та ін.

            Минуло небагато часу і до керма Київською Державою прийшов син Володимира Великого Ярослав Мудрий. Ярослав, на відміну від батька, умів читати і  писати. Він розпочав збір багатьох священницьких книг. І оті хлопчики, яких свого часу так нагло відлучали від  родин, а то уже були освічені молоді люди, стали перекладачами книг, придбаних Ярославом Мудрим, з грецької на слов"янську. У щойно побудованому храмі Софії у Києві розпочало своє функціонування палацове перекладне училище.

 

            У Повісті Времених Літ (літопис за Іпатівським списком) знаходимо дивовижні слова - своєрідна величава ода Книзі: "Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості. Книги - бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони - узда для тіла і душі."

            І далі: "А коли старанно пошукаєш у книгах мудрості, то матимеш велику користь для душі своєї. Бо той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами"

            Відкрита року 1037 у новозбудованій Софії Київській Ярославом Мудрим школа стала фактично першим вищим навчальним закладом на Русі. У школі вивчались такі науки: богослов"я, філософія, риторика, граматика, історія, грецька мова, географія, природничі науки, висловлювання античних авторів. Зі стін школи вийшли майбутній митрополит Іларіон, тут навчалися діти Ярослава Мудрого, автори "Руської правди" Коснячко та Никифор Киянин. Також - з десяток іноземців - претендентів на королівські корони у своїх землях.

            Цікаво, що  при Андріївському монастирі у 1086 році сестрою Володимира Мономаха Ганною створюється перша на Русі школа для дівчат. Жіночі школи дали високоосвічених княгинь, як от княгиня Ольга, Анна Ярославівна, Анна Всеволодівна, Євпраксія...

            Але поступово шкільництво перебирається у монастирі. Тут вчили писати, читати та рахувати. Підручниками слугували церковні книги - Часослов, Псалтар, Апостол. Вчителями виступали священики та дяки.

            Окрема форма навчання отримала назву - кормильство. Це  коли діти здобували домашню освіту. Звичайно, йдеться про представників феодальної знаті. З ними часто займались педагоги, запрошені з-за кордону. Нерідко вихованці у домашніх школах володіли 5-6 іноземними мовами.

 

            Окрім загальноосвітніх шкіл на Русі почали створювати окремі школи співу, малярства, різьблярства, гутництва, художнього ковальства.

            Поставали бібліотеки. Здебільшого - при монастирях та церквах. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської. Князь Миколай Святоша витратив на книги усю свою казну. Згодом придбані книги Святоша подарував Печерському монастирю.

            Усі ці зусилля дали належні результати. Станом на ХІ-ХІІ століття Київська Русь за рівнем освіченості серед населення не поступалась провідним західноєвропейським країнам. Літописи свідчать, що у Київській Русі майже усі діти здобували початкову освіту. Сирійський мандрівник Павло Алепський у спогадах пише, що переважна більшість людей Русі, у тому числі жінки і дівчата, вміють читати, знають порядок церковних служб і хорових співів. Дітей тут більше ніж трави. Багато вдів і сиріт. Але всі вони знають грамоту. "Священики навчають навіть дітей-сиріт, і не лишають їх неуками блукати по вулицях".

            Ідеалом епохи була людина тримовна - знавець грецької, латинської і однієї з європейських мов.

 

            У Галичині справами освіти займались князі, заможні бояри, купці. Подекуди навчання дітей заможних громадян було обов"язковим.

            У Галицько-Волинському князівстві, як і скрізь по Русі, перші  школи виникали при церквах і монастирях. Вчителі- священики, ченці, дяки. Поширеними були школи для підготовки ремісників і купців. Основна мета приходської школи - навчити дітей писати, читати, рахувати. Як і скрізь...

            Вищу освіту здобували тільки обдаровані та здібні. Тут вимагались досконалі  знання  старослов"янської та грецької мов. Митрополит Климентій свідчив, що вже в першій половині ХІІ століття в Русі грецькою мовою досконало володіли близько 400 чоловік. Цього вимагали торговельні, церковні та дипломатичні зв"язки з Візантією. Важливими центрами освіти Галичини виступали Галич, Володимир, Холм, згодом - Львів.

            Відсування Галичини у сферу інтересів європейських держав викликало потребу в занні латинської мови. На західноукраїнських землях вивчення  латинської мови набуло значного поширення. Латинська у Західній Європі вважалась державною мовою, тому її знання дозволяло розвивати міжнародні контакти.

            Але переважна маса освічених людей обмежувалась знаннями старослов"янської мови. Через неї освоювали освіту та культуру.

            У часи лихоліття та окупації прийшло усвідомлення, що культуру та релігію можна врятувати лишень через освіту. Ось чому у православних парафіях інтенсивно створюються школи для здобуття початкової освіти дітьми місцевого населення. Тут вчителями виступали священики та дяки. Організовувались школи також при єпископських кафедрах. У цих школах  навчали писати, читати, рахувати, а також - церковному співу, основам православного вчення та моралі. Там готували кандидатів у священики.

           

            Освіта Галицько-Волинського князівства продовжувала традиції шкільництва Київської Русі. Освіта була тісно пов"язана з діяльністю церкви. Навчання і виховання в основному носило релігійний характер. Проте школи давали також елементарні знання і загальні відомості з різних галузей науки. Зокрема - мови, арифметики і співів. Тодішній вчительський корпус загалом     вирізнявся стабільністю і певною консервативністю. Були це представники духовенства, а також - дяки. Їх ще називали дидаскалами або майстрами. Поступово появлялись "чисті" представники професії - вчителі (бакаляри).

            Багато уваги приділялось письму. Спершу дітей навчали писати "уставом", тобто великими  каліграфічними літерами, згодом - "скорописом". Поступово старослов"янська мова почала розділятись на церквону та українську мову світського характеру.

            Після закінчення початкової школи випускники повинні були продовжувати свою освіту самостійно. Україна до ХУІ століття не мала власних вищих навчальних закладів. Освіту  здобували за кордоном - у Болонському, Паризькому, Празькому, Краківському університетах. Перша в Україні вища школа відкрита  у 1577 році і називалась вона -"Острозька  Академія". А заможні люди наймали вчителів для навчання дітей у домашніх умовах. Волинський шляхтич Василь Загоровський, перебуваючи у татарському полоні, наказував опікунам знайти для його двох синів "дяка добре вченого і цнотливого,  або запросити того самого дяка, що в мене служив, і віддати йому дітей вчитися руській науці в Святому Письмі або в моєму домі, або в церкві святого Іллі у Володимирі, і не пестити їх, а пильно і порядно приводити до науки так, щоб потім вони з науки тої були придатні до помноження хвали милосердному Господу й до служби своєму господареві..."

 

            На Русі навчання грамоті та іноземним мовам називалось "книжним вченням" Від слова "учити" утворилось - учило, учельня, училище...

            Слово "школа" у давньоруській писемності вперше зустрічається 1382 року. Школа    -   давньогрецьке слово "сколє" означає "вільний від роботи час, дозвілля, заняття на дозвіллі." Згодом виникло поняття навчального закладу та філософської школи.

            Слово "педагог" також походить з давньої Греції. Означає воно "вихователь", "наставник", а ще - "той, хто супроводжує дитину".

            У давнину любили  казати: "Азбука до мудрості сходинка". Отже, навчання, освіту, школу наші предки чітко ототожнювали з  мудрістю. Сьогодні ми можемо тільки пишатись мудрістю наших  великих предків.

Пов'язані статті

Цікаві уривки з книг

Цікаві уривки з книг

Цікаві уривки з книг

Календар подій

Індексування за УДК

Індексування за УДК

Книга Вголос

Як нас знайти