Андрій Мельник : до 130-річчя від дня народження
Андрій Мельник (1890-1964) – український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лідерів ОУН.
12 грудня 2020 р. йому виповнюється 130 років від дня народження.
Народився у с. Воля Якубова (тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл.). В 1914-1916 рр. Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під с. Завалів і над р. Стрипою. У період боїв на г. Лисоні (4 вересня 1916 р.) Мельник потрапив у російський полон.
Разом з В. Кучабським та І. Андрухом Мельника відправили в табір для військовополонених у с. Дубровці під Царицином (тепер Волгоград, Росія). 6 січня 1917 р. група українських старшин, серед яких був Мельник, організувала втечу з полону і незабаром добралася до Києва. У січні 1918 р. Мельник став одним із організаторів куреня Січових Стрільців. Від січня 1918 р. був призначений начальником штабу куреня, від березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. У листопаді 1918 р. Мельник, очолюючи штаб Окремого загону Січових Стрільців, брав участь у Мотовилівському бою. Під час повстання проти влади гетьмана П. Скоропадського – заступник командира Осадного корпусу, від січня 1919 р. виконував обов’язки командира корпусу. 19 грудня 1918 р. Мельнику було присвоєно військове звання отамана Армії Української Народної Республіки. Наприкінці 1919 р. був інтернований польськими військами у Рівному. В 1920-1921 рр. – інспектор військових місій УНР у Празі.
Повернувся 1922 р. до Галичини, де став співзасновником Української Військової Організації (УВО), а згодом її краєвим командантом. У квітні 1924 р. Мельник був заарештований польською поліцією й засуджений до 4-річного ув’язнення. Після звільнення займався громадсько-політичною діяльністю. В 1932-1938 рр. – член правління видавничої спілки «Діло», в 1933-1938 рр. – голова Головної ради Католицької асоціації української молоді «Орли», член Товариства українських комбатів «Молода громада». 1934 р. – член Сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН. Після загибелі Є. Коновальця 11 жовтня 1938 р. став головою Проводу Українських Націоналістів (ПУН).
На поч. 1940 р. після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації. В роки німецької окупації послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а від 26 лютого 1944 р. був ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення 1945 р. жив у Німеччині та Люксембурзі. В 1947 р. на Третьому Великому зборі українських націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 р. висунув ідею створення Світового конгресу українців і Союзу українців, реалізовану 1967 р. зі створенням Світового конгресу вільних українців.
Помер у м. Клерво (Велике Герцогство Люксембург), похований у Люксембурзі.
Архів Мельника зберігається у Львові в Центрі досліджень національно-визвольного руху.
(Використано матеріал з: Підкова І. Мельник Андрій // Енциклопедія Львова. Т. 4 / За ред. А. Козицького. – Львів, 2012. – С. 585-586).
Підготувала: Наталя Звольська (бібліотекар-методист відділу науково-консультативної та методичної роботи ЛОНПБ)
