17 вересня 2023 року виповнюється 170 років від дня народження Михайла Павлика (1853-1915), прозаїка, поета, літературознавця, перекладача, фольклориста, етнографа, редактора, публіциста, бібліографа, видавця, політика.
Михайло Павлик - автор оповідань "Ребенщукова Тетяна", "Юрко Куликів", повістей "Пропащий чоловік", "Вихора" (не закінчена).
На думку українського поета, прозаїка, літературознавця, історика Петра Шкраб'юка, Михайло Павлик мав "понад десять іпостасей - і про кожну можна написати окремий есей, а то й книжку".
У статті "Ідеаліст, який був найбільшим реалістом" (Дивослово. - 2013. - 9. - С. 45-49) Петро Шкраб'юк зазначив, що
Михайла Павлика його сучасники прирівнювали до "перших апостолів християнства", "називали ідеалістом, фантастом, диваком, людиною, яка з реальним життям не має нічого спільного. А виявилося, що був він найбільшим реалістом".
Через зв'язки з Драгомановим, гучні арешти та ярлик "соціаліст" Павлик, як і Франко, змушений був покинути університетські студії, ніколи не мав сталої державної посади (хіба що якийсь час служив у НТШ бібліотекарем), перебивався мізерними гонорарами та спорадичними грошовими датками, що їх надсилали добросердний Драгоманов і деякі українці з Наддніпрянщини.
За словами Петра Шкраб'юка, Михайло Павлик та його сестра Анна, які проживали у Львові в одній квартирі (тривалий час з ними мешкала й матір), 1900 року взяли на виховання двох дівчаток-польок. Мама дівчаток, жінка невисоких моральних засад, зчиняла скандали, шантажувала Павликів, надто в перші місяці російського наступу (спекулюючи на суспільно-політичних поглядах Павлика). Це був один із чинників, що прискорив кончину Михайла Павлика. Уже будучи при смерті він казав: "... не жаль мені вмирати. Одно лиш мене болить: москалі! Коли ж вони наміряються забратися від нас?..".
Текст підготувала Наталя Звольська, завідувач відділу науково-консультативної та методичної роботи ЛОНПБ
