"І став я тим, для чого родила мене Мати моя..." : Олександр Довженко (1894-1956)
«Яке велике торжество в світі – народження людини. Яка краса і диво! Музика матері», - так у далекому 1947 році написав у своїй записній книжці український кінорежисер, письменник, класик світового кінематографа Олександр Довженко, який народився 12 вересня 1894 року (в книгах є й інші дати: 11 вересня, 10 вересня).
«…Обіцюю за Вас молитися і випрошувати з неба всіх дарів…» : уродини Митрополита Андрея 1935 року
29 липня 1865 р. народився Роман Марія Олександр Шептицький, майбутній Митрополит Андрей Шептицький – один із найвидатніших провідників української церкви й національного руху першої половини ХХ ст.
У 1935 р. в Підлютому, після вітань з черговою річницею уродин, Андрей Шептицький висказав свою подяку не тільки усно, але й друком, і попросив, щоб Всч. Отці Парохи з проповідальниці її відчитали. Це була незвичайна подяка. Тому вартує її прочитати. Хоча б уривки.
Дам’ян Горняткевич про Митрополита Андрея Шептицького
Український іконописець, мистецтвознавець, бібліофіл, дослідник історії українського мистецтва, історик церкви, живописець Дам’ян Горняткевич (1892-1980) написав вступну статтю до книги-спогадів Софії Шептицької про Андрея Шептицького, яка називається «Молодість і покликання о. Романа Шептицького». В ній він розповів, як люди його покоління, зокрема ті, що знали Андрея Шептицького особисто, ставилися до Митрополита і чому. Ось короткий уривок з вступної статті Горняткевича:
Олена Теліга
«О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог»
Це слова Олени Теліги з поезії «Сучасникам».
Олена Теліга (21 липня 1906 – 1942) – українська поетеса, якій, за словами Оксани Лятуринської, «були відкриті істини, що й тепер не даються до сприйманняття багатьом».
Климентій Шептицький про Романа (Андрея Шептицького) у листах до брата Станіслава
Перечитуючи листи Казимира Шептицького до брата Станіслава, можна побачити, що перший лист, в якому Казимир згадує про Романа (Андрея Шептицького) датується 8 липня 1887 р. В ньому Казимир зазначає: «… тепер сиджу в Прилбичах у кімнаті Ромця, віддаючись кореспонденції». На той час Казимирові було 18 років, а Романові – 22.
